Вітчизняні препарати плазми крові програють у якості від зарубіжних і не можуть вважатися безпечними

Протягом останніх п'ятнадцяти років донорство в Україні переживає значний спад, що, насамперед, пов'язано зі складною соціально-економічною ситуацією, погіршенням демографічної ситуації, ліквідацією колишньої планової системи організації донорства, практично припиненням пропаганди донорства в засобах масової інформації, украй незадовільним фінансуванням закладів служби крові. Загальна кількість донорів в Україні за 15 років зменшилася більше, ніж у 2 рази. У зв'язку із загостренням проблеми інфекційної безпеки донорської крові в Україні щорічно відводяться від кроводачі біля 10% донорів і вибраковується більше 5% усієї заготовленої крові. Зростає кількість ВІЛ-інфікованих осіб серед кандидатів в донори. Тому трансфузії компонентів та препаратів донорської крові не можна вважати абсолютно безпечними, а проблема профілактики передачі гемотрансмісивних інфекцій вимагає свого вирішення.

В Україні сьогодні заготовлюється 9 мл. крові на одного жителя, в Європі - 15 мл. Із всієї заготовленої донорської крові 57% заготовлюється станціями та центрами служби крові, 41% - відділеннями трансфузіології, біля 2% заготовлюється лікарнями.

Сьогодні більшість відділень трансфузіології заготовляють, в середньому, 1,3 л крові на день. Вартість заготівлі 1 літра крові у них вдвічі вища, ніж на станціях переливання крові (накладні витрати по заготівлі крові від 1 безоплатного донора становлять біля 100 грн., у відділеннях трансфузіології – 200 грн.). Більшість відділень не укомплектована необхідним обладнанням для заготівлі та переробки крові. Понад 45% заготовленої у відділеннях трансфузіології еритроцитної маси не застосовується з лікувальною метою, а плазма відправляється на фракціонування. В Україні щорічно утилізується біля 40 тис. л. еритроцитної маси, яка, в основному, заготовлюється у відділеннях переливання крові ІV категорії, (якщо взяти середню ціну 250-300 грн. за 1 літр., то втрати становлять більше 10 млн. грн.).

Матеріально-технічна база більшості закладів служби крові є морально і фізично застарілою (зношеність основного устаткування в загальному становить понад 85%)! Що істотно стримує впровадження в практику сучасних світових і вітчизняних технологій по забезпеченню безпеки і ефективності гемотрансфузійної терапії? Це відсутність належної уваги до проблем служби крові регіональної влади.

Незадовільно впроваджуються в практику роботи служби крові ефективні апаратні методи заготівлі плазми і клітинних компонентів крові, що приводить до нераціонального використання і без того обмежених донорських ресурсів. Необхідно принципово змінити структуру донорства в Україні, перейти з донорства крові на донорство компонентів. Тільки таким чином ми зможемо збільшити заготівлю компонентів крові і в першу чергу плазми на 30-40%, а якщо взяти до уваги різницю в інтервалах між крово- та плазмодачами, то й більше. Завготівля компонентів крові дозволить також вирішити проблему невикористаних еритроцитів.

Аналіз діяльності служби крові свідчить, що переважна більшість утилізованих еритроцитів заготовлена районними відділеннями трансфузіології та лікарнями.

Василь Лазоришинець наголосив: “Викликає великий подив, що жителі Сумщини, Львівщини та Одещини потребують майже у чотири рази менше компонентів та препаратів крові, ніж Криму та Луганщини. Це свідчення недостанього розуміння важливості проблем служби крові управліннями охорони здоров'я та місцевою владою, на які Законом про місцеве самоврядування покладене завдання охорони здоров'я населення своїх областей”.

Особливу тривогу МОЗ викликає стан справ у Сумській області. Ця область роками знаходиться на останньому місці за всіма показниками: і по кількості донорів, і по заготівлі крові на одного мешканця, і по фінансуванню, і по застосуванню гемотрансфузійних засобів.

Вітчизняні препарати плазми крові, що виготовляються у напівкустарних умовах, програють у якості від зарубіжних і не можуть вважатися безпечними в плані передачі гемотрансмісивних інфекцій. Країна вимушена постійно здійснювати закупівлю високовартісних препаратів плазми крові за кордоном.

Відомо, що якість заготівлі та виробництва компонентів крові забезпечується, в першу чергу:

- централізацією організаційної структури служби крові та її управління в регіонах

- покращенням матеріально-технічної бази спеціалізованих закладів служби крові.

- станом підготовки фахівців служби крові

- впровадженням дієвих методів залучення населення до донорства, особливо сприянням та пільговим забезпеченням осіб, які систематично виконують донорські функції.

Зазначені напрямки спрямовані на стандартизацію технологічних процесів виробництва компонентів крові (контроль за дотримання ліцензійних умов).

Тому закономірним постає питання, яким чином може забезпечити ці вимоги та нести відповідальність районна лікарня з 1-2 посадами не фахівців в хірургічному відділенні, яке проводить заготівлю крові?

Державні інспектуючі органи при перевірці закладів служби крові відмічають численні порушення чинного законодавства та технології виробництва препаратів плазми крові майже у 50% закладів.

Директиви ЄС з питань служби крові, які МОЗ буде імплементувати в Україні, базуються на такому наріжному камені, як безпека і якість компонентів та препаратів донорської крові.

Предметом особливої уваги керівників і медичних працівників Служби крові України є інфекційна безпека донорської крові та її компонентів. Третім пунктом спільного наказу МОЗ та АМН України від 27.04.08 р. № 186/16 було завдання відновити функціонування Центру з питань інфекційної безпеки донорської крові, її компонентів та виготовлених з них препаратів, з метою проведення випробувань та моніторингу якості тест-систем. Як показав досвід (Чернігів) якість тест-систем за специфічністю та чутливістю повинна бути кращою. Головним гематологом-трансфізіологом підготовлено протокол випробувань якості та специфічності тест-систем. Разом з тим, в регіонах не проведена робота з випробувань.

Законом України передбачено, що обстеження донорів, заготівля крові та її компонентів знаходиться виключно в компетенції спеціалізованих закладів служби крові та відповідних підрозділів лікувально-профілактичних закладів та установ.

Як показує практика, заготівлею концентрату тромбоцитів для лікувальних потреб займається велика кількість фахівців. Це і гематологи, і онкологи, і хірурги, і терапевти. Обладнання для плазмацитаферезу, придбане за кошти державного бюджету (9 одиниць), тільки у 2008 році за різними медичними програмами, не потрапило в заклади служби крові.

На нараді було наголошено, що потрібно негайно припинити порушення чинного законодавства та навести відповідний порядок в організації заготівлі крові та її компонентів, і зосередити проведення цих високотехнологічних процедур тільки у спеціалізованих закладах служби крові. Це питання мають взяти під особистий контроль керівників охорони здоров’я в областях.

Джерело