На ранніх етапах онтогенезу спілкування має особливо велике значення для розвитку особистості дитини. Від її спілкування з дорослими залежить її подальший розвиток, поведінка, діяльність і ставлення до світу. Тому у розвитку дитини, спілкуванню відводиться чи не найважливіше місце. Розвиток спілкування відбувається поступово, в залежності від того, скільки уваги цьому питанню приділяють батьки.
В наш час проблема ефективного спілкування батьків з дітьми є дуже актуальною. Оскільки, в силу своєї зайнятості, батьки часто забувають про важливість уваги та самого спілкування з дітьми. У спілкуванні з дорослими у дітей працюють всі сенсорні й перцептивні здатності і взагалі дорослий для дитини є найбільш інформативним, привабливим об’єктом. Це перший з об’єктів зовнішнього світу, що викликає увагу й прихильність у дитини. Чим більше дорослий спілкується з дитиною, тим більшу довіру до себе він викликає.
Більшість батьків вважає, що повсякденне спілкування (я хочу сказати, короткочасне, в залежності від ситуацій), є достатнім для дитини – це помилка. Особливо, коли такої помилки допускаються батьки з немовлятами або дошкільнятами (взагалі, від народження до 5-6 років, наприклад). Потрібно постійно спілкуватися з дитиною, тим паче, коли вона маленька, щоб все що вона робить і хоче зробити, те, що відбувається навколо супроводжувалось поясненнями батьків, так вона буде розуміти більше і краще будуть працювати розумові процеси. Якщо не говорити про дітей з особливостями, якісь відхилення чи патології, то діти з якими батьки часто спілкуються все пояснюють, починають розмовляти набагато раніше, за тих, кому приділяється менше уваги. Спілкування може супроводжувати дитину всюди, коли з нею граються, коли читають казки, грають на подвір’ї і т. д., тому приводів поспілкуватися з дитиною можна знайти безліч, головне бажання.
Уважне ставлення до дитини, не потрібно втрачати і як вона вже підросла, бо батьки, що часто спілкуються з своїми дітьми, намагаються їх зрозуміти, встановити довірливі стосунки ( в кращому випадку). Якщо поміркувати, це буде краще самим батькам, щоб вони не втратили зв’язок з дитиною у дитинстві, бо коли вона буде підлітком, вона зможе більше довіряти і прислухатися до батьків.
До прикладу, коли мати кричить на дитину, стоячи з подругою на протилежній стороні дитячого майданчика, і навіть не спромоглася підійти: «Надія, викинь каміння! Я тобі, що сказала, ти мене, що не розумієш?! Ти що робиш, Надя?!» і так далі. А ти звертаєш увагу, і дивишся на ту Надію, а їй до 1-го рочку від народження і ледве стоїть на ногах. То починаєш розуміти, що батьки елементарно не вміють спілкувати з своїми дітьми. Хоча можна було спокійно підійти до дівчинки і пояснити, що не можна так робити і що таке взагалі каміння.
Дядык Ольга, психолог, администратор СЦ «Азбука для родителей»