Прибігши на роботу, вона швидко сідає і крадькома під столом роззувається — вивільняє ноги із тих міцних лещат. Повільно ворушить пальцями стоп, прислухаючись, як поступово втихає біль у збільшених кісточках великих пальців, але ще печуть мозолі на підошвах. Жінка опускає босі ноги на холодну підлогу, і за кілька хвилин стає легше. Але ж якби тільки сам біль турбував (з ним вона уже звиклася, якось перетерпить). Глянути на ноги соромно: замість ніжних, жіночих — незграбні, розпластані, з неприродними гулями ("кісточками"), котрі дуже швидко спотворюють наймодельніше взуття. Хто ця жінка? — Кожна третя представниця прекрасної статі, яка страждає на поперечну розпластаність стоп (так цей діагноз звучить мовою ортопедії).
Василь Левченко,
доцент кафедри травматології та
ортопедії КМАПО ім. П.Л. Шупика,
кандидат медичних наук.
"Кісточки" очима фахівців
У передній частині стопи, котра несе значне навантаження під час ходьби, відбуваються суттєві зміни. Перша плеснова кістка починає різко відхилятися досередини, а разом з нею — і основа першого пальця. У результаті складається враження, ніби росте кісточка, а великий палець викривлюється назовні. Насправді кінець пальця залишається без змін, а внаслідок відхилення його основи досередини утворюється кут (гулька). При цьому інші плеснові кістки починають віялоподібно розширюватися, кінчики ж пальців залишаються на місці. Таким чином передня частина стопи набуває трикутної форми. Жінка помічає, що стопа поступово стає ширшою — черевики, зручні рік тому, нинішньої весни тісні. Виникає "конфлікт" між деформованою стопою і взуттям: шкіра на "кісточці" червоніє, розвивається хронічне запалення, котре іноді закінчується гнійним процесом з норицею. На підошві утворюється мозольна "подушечка" внаслідок перевантаження, бо перша плеснова кістка в умовах розпластаності втрачає свою функцію.
Чому розвивається патологія?
Дехто пов'язує поперечну розпластаність із незручним взуттям. Однак помічено, що "кісточки" з'являються як у жінок, які надають перевагу традиційним практичним моделям, так і у тих, хто женеться за супермодними. Правда, треба знати, що занадто високий підбор збільшує навантаження на передній відділ стопи і підсилює деформацію (якщо вона є). Прискорюють прогресування патології гормональна перебудова організму в післяпологовий період, а також робота, пов'язана зі статичним навантаженням (наприклад, у продавців, стоматологів, перукарів тощо).
У розвитку захворювання важливу роль відіграє спадковий фактор (у близько 90 відсотків пацієнтів хтось із родичів має таку деформацію) і статева приналежність — у 95 відсотках випадків страждають жінки, і лише в 5 — чоловіки.
Не спішіть прощатися із підборами
Сьогодні в деяких приватних клініках, навіть неспеціалізованих лікувальних закладах, салонах краси, беруться за лікування "кісточок", але переважно такі втручання носять паліативний характер (спрямовані передусім на досягнення косметичного ефекту). Однак передусім треба відновлювати механіку (функції) стопи, бо це — серйозне ортопедичне захворювання, а форма відновлюється як результат такої операції.
Радикальні хірургічні втручання, котрі здійснюють у клініці ортопедії на базі Київської міської клінічної лікарні № 4 (головний лікар Володимир Чегусов), у більшості випадків гарантують пацієнткам у майбутньому повний обсяг рухів пальцями стопи і можливість носити взуття з підборами до 8 — 10 см. Це завдяки тому, що операція проводиться на м'яких тканинах (сухожилках, зв'язках), не заторкуючи суглоби. Унаслідок малотравматичності методу оперуються одночасно дві стопи незалежно від ступеня деформації. Після хірургічного втручання застосовується тільки туга пов'язка із м'якого бинта, тому пацієнтка через 3 — 4 дні може самостійно ходити, навантажуючи п'яту і зовнішній край стопи. Відпадає потреба в тривалому перебуванні в стаціонарі, через 6 — 7 днів жінку виписують додому. А через 2 — 2,5 місяця вона може повернутися на роботу.
Чи можна уникнути операції
Консервативне лікування (фізіотерапія, масаж, раціональне взуття тощо) показане тільки на початковій стадії захворювання. Але досвід лікування хворих із поперечною розпластаністю стопи показує, що ця деформація не регресує.
І якщо, приміром, патологія виникає у 20-річному віці, то в 30 років потреба в операції очевидна. Не варто відкладати хірургічне втручання: хоча у клініці оперують пацієнток різного віку (навіть у 60 — 70 років), однак зі збільшенням ступеня розпластаності звужуються можливості ортопедів і відповідно знижується ефективність операції.
Щоправда, у деяких жінок "кісточки ростуть" дуже повільно (скажімо, за 5 — 20 років спостерігаються ледь помітні зміни у структурі передньої частини стопи), немає больових відчуттів. У таких випадках фахівці радять не вдаватися до операції, оскільки абсолютними показаннями до неї є поєднання значного ступеня деформації і вираженого больового синдрому.
Недоцільно оперувати, якщо жінка страждає на варикозне розширення вен, бо порушений відтік крові зумовлює постійні набряки, а це тільки погіршуватиме результати ортопедичного втручання. Варто спочатку прооперуватися з приводу варикозу, після чого стає можливою і ортопедична корекція.
Консервативним методам віддають перевагу при лікуванні дітей до 16 — 18 років. У цьому віці організм росте, а операція може нашкодити стопі, котра формується. Ці заходи носять тимчасовий характер до досягнення пацієнткою зрілого віку. Та в надзвичайних випадках лікарі відходять від цього принципу. Наприклад, у нас оперували 12-річну дівчинку, яка мала деформацію, як у 60-річної жінки, до того ж скаржилася на значний біль.
Окремо виділяють категорію пацієнток, яким з огляду на їхні серйозні системні захворювання не застосовують хірургічні методи. Таким жінкам (наприклад, із цукровим діабетом) рекомендують раціональне взуття і ортопедичні засоби. У клініці надають кваліфіковану допомогу всім, оскільки ортопеди мають великий досвід у лікуванні патології стопи.
Джерело