Нераціональне, неповноцінне харчування є фактором ризику розвитку хронічних захворювань органів травлення, а за наявності таких захворювань сприяє їх прогресуванню й ускладненому перебігу. Тому у лікуванні хронічних захворювань органів травлення значне місце відводиться харчуванню, метою якого є запобігання вторинним розладам харчування, спричиненим цими захворюваннями.

Серед причин порушення спорожнювання жовчного міхура можна виділити як первинні (патологія гладком'язових клітин жовчного міхура; зниження чутливості до нейрогормональних стимулів; дискоординація жовчного міхура і міхурової протоки; збільшений опір міхурової протоки), так і вторинні (гормональні захворювання і стани, вагітність, передменструальний синдром, лікування соматостатином; післяопераційні стани - резекція шлунка, накладення анастомозів, ваготомія; системні захворювання - діабет, цироз печінки, глютенова ентеропатія, міотонія; запальні захворювання жовчного міхура і наявність у ньому каменів).

Дисфункція сфінктера Одді, у свою чергу, призводить до низки захворювань, серед яких: запальні процеси слизової оболонки різних відділів кишечнику - дуоденіт, ентерит чи коліт, - здебільшого з моторними порушеннями; дуоденальна гіпертензія, характерними ознаками якої є відчуття гіркоти у роті, відрижка повітрям, тяжкість і біль у ділянці епігастрію, нудота й епізодична блювота, яка полегшує стан хворого; синдром подразненого кишечнику з переважанням закрепів; гіпермоторна дискінезія тонкої і/чи товстої кишки, провідним симптомом якої є безбольові проноси.
Жовч людини здатна утримувати холестерин у розчиненому стані. Цієї властивості їй надають жовчні кислоти і фосфоліпіди (переважно лецитин), які у комплексі утворюють молекулярні агрегати, котрі отримали назву змішаних міцел. Саме ці змішані міцели здатні утримувати холестерин у розчиненому стані.

Якщо концентрація таких компонентів жовчі, як жовчні кислоти чи фосфоліпіди, зменшується нижче критичного рівня або ж у ній зростає вміст холестерину, тоді утворюються сприятливі умови для випадання холестерину в осад і його кристалізації.
Адже жовчні кислоти мають неабияке фізіологічне значення. Холева і хенодезоксихолева кислоти утворюють міцели для транспорту водонерозчинних речовин (холестерину, жиророзчинних вітамінів А, D, Е, К). Урсодезоксихолева кислота утворює з холестерином рідкі кристали (пухирці) і може стабілізувати мембрани клітин печінки. Жовчні кислоти активують панкреатичну ліпазу, стимулюють моторику кишечнику. Вторинні жовчні кислоти підвищують секрецію натрію і води в товстій кишці.
Фосфоліпіди є структурним компонентом клітинних мембран і виділяються у жовч разом з холестерином у вигляді так званих фосфоліпідно-холестеринових пухирців. Недостатність фосфоліпідів у харчовому раціоні призводить до жирового переродження печінки.

Основними напрямками лікування захворювань біліарного тракту є: нормалізація моторно-евакуаторної функції; нормалізація фізико-хімічних властивостей жовчі; усунення запального процесу у стінці жовчного міхура; профілактика каменетворення.

Як уже зазначалося, важливе місце у лікуванні хвороб органів травлення посідає раціональне харчування. З огляду на це у лікуванні захворювань біліарного тракту важливо врахувати такі рекомендації: дотримання режиму харчування; обмеження вживання цукру, як джерела ендогенного холестерину; вживання білків, збалансованих за амінокислотним вмістом: молочний, яєчний, білок м'яса, риби; вживання рослинних білків: морські водорості, соя, гречані, вівсяні крупи.
Особлива увага тут приділяється харчовим волокнам. Це рослинні волокна, що не розщеплюються ферментами травного каналу людини, виділяються в незміненому вигляді. Природними джерелами харчових волокон є хліб із зерна грубого помелу, пшеничні висівки, гречані та вівсяні крупи, картопля, морква, буряки, цвітна капуста, баклажани, дині, абрикоси, гарбузи, яблука, банани, апельсини, сухофрукти.

Таким чином, для коригування холесекреторної функції гепатобіліарної системи потрібно ширше використовувати продукти харчування, які запобігають виникненню розладів функції органів жовчотворення і жовчовиділення, а також застосовувати спазмолітики з різним механізмом дії (з метою запобігання застою жовчі) і препаратів, що нормалізують фізико-хімічні властивості жовчі.

Основні захворювання жовчовивідної системи:
- Функціональні розлади (дискінезії)
- дисфункція жовчного міхура,
- дисфункція сфінктера Одді
- Запальні (холецистити, холангіти)
- Обмінні (жовчнокам'яна хвороба)
- Паразитарні (ехінококоз, альвеококоз та ін.)
- Пухлини.

До причин порушення стабільності фізико-хімічних властивостей жовчі також належать:
- порушення моторно-евакуаторної функції біліарного тракту
- застій жовчі
- приєднання інфекції.