Аналізуючи основні причини, що гальмують подальший розвиток системи медичної допомоги, слід виділити такі:

- положення частини третьої статті 49 Конституції України, відповідно до якого існуюча мережа державних і комунальних закладів охорони здоров'я не може бути скорочена. Треба відмітити, що сьогодні поки-що не досягнуто єдиної точки зору народних депутатів України щодо необхідності зміни цієї статті Конституції. Це означає, що будь-які подальші реформи системи охорони здоров'я мають відбуватися з повним додержанням її вимог;

- Крім того, існує надмірна децентралізація управління, фрагментація фінансових та майнових ресурсів системи медичної допомоги, що зумовлена особливостями Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Бюджетного кодексу України. Сьогодні перед Міністерством охорони здоров'я стоїть складне завдання по оптимізації використання майна, яке не перебуває в державній власності. Досягти успіхів тут можна лише за умови координації та ефективної співпраці всіх рівнів влади та органів місцевого самоврядування;

- У той же час, ми стикаємося з недостатнім розумінням визначених законодавством можливостей, ролі та повноважень органів місцевого самоврядування, які є повноправними власниками переважної більшості медичних закладів, у необхідності подальшого вдосконалення системи медичної допомоги. Через це на місцях формується політика вичікування замість активної участі у вдосконаленні системи.

Все це свідчить про необхідність розробки та здійснення СИСТЕМНОЇ РЕФОРМИ в галузі охорони здоров'я, виконавцями якої мають бути всі рівні влади.

Слід зазначити, що у європейських країнах реформи в охороні здоров'я проводяться періодично. Це також є важливим елементом у наданні якісної медичної допомоги, кваліфікації фахівців та розвитку систем охорони здоров'я ряду країн.

Міністерство залучило провідних фахівців України та врахувало кращий міжнародний досвід при розробці Плану заходів щодо подальшого розвитку системи медичної допомоги в Україні в умовах фінансово-економічної кризи.

Це фактично комплексна програма структурного упорядкування системи на всіх її рівнях, яка передбачає:

чітке розмежування та оптимізацію функціонування первинного і вторинного рівнів медичної допомоги, а також вдосконалення високоспеціалізованої медичної допомоги;

підвищення ефективності та якості надання швидкої та невідкладної медичної допомоги;

підвищення ефективності використання майнових, фінансових, кадрових та інших ресурсів, залучених у систему надання медичної допомоги,

запровадження нових методів управління та нових підходів до оплати видатків на гарантовані державою безоплатні медичні послуги.

Реформуючи систему охорони здоров'я, треба пам'ятати, що головною метою цього процесу є підвищення якості та доступності медичної допомоги. Тому нами розробляється і буде запроваджена система моніторингу та оцінки якості послуг в системі охорони здоров'я.

Для цього також необхідно запроваджувати нові системи моніторингу та аналізу стану здоров'я населення, якості медичних послуг на основі нових принципів звітності, які ми маємо розробити та запровадити у галузі.

Для забезпечення підтримки реформи суспільством, громадянами, заради яких функціонує галузь охорони здоров'я, обов'язково треба підвищувати рівень громадської обізнаності.

Першим кроком у реформі є необхідність створення на рівні міст і районів центрів первинної медичної допомоги з повним адміністративним, фінансовим і функціональним розмежуванням їх діяльності від вторинного рівня.

Вдосконалення системи первинної медико-санітарної допомоги та її розвиток на засадах сімейної медицини, перш за все, передбачає забезпечення доступу населення не тільки міст, але й сіл та селищ, до кваліфікованої та сучасної медичної допомоги, а також концентрацію уваги на заходах профілактики хвороб на рівні сімейного лікаря. Планується, що кожні 1200 - 2000 осіб буде обслуговувати один сімейний лікар.

Розвиток сімейної медицини в країнах Західної та Східної Європи свідчить, що сімейний лікар, який є першим пунктом контакту з громадянами, є ефективною ланкою профілактики хронічних захворювань, які зараз превалюють в динаміці захворювань населення як в країнах Європи, так і в Україні.

Існуюча система державних трансфертів до рівня села, селища та міста не дозволяє забезпечити якісну медичну допомогу на всіх рівнях через розпорошення наявних ресурсів. Тому необхідно здійснити консолідацію коштів, що виділяються на первинну медичну допомогу, на рівні районних бюджетів та бюджетів міст обласного підпорядкування. Крім того, необхідно збільшити обсяг фінансування первинної допомоги по відношенню до обсягів фінансування вторинної медичної допомоги з урахуванням реальних потреб населення. Для цього потрібно внести відповідні зміни до Бюджетного кодексу України.

Зокрема, необхідно змінити статті 88, 89, 90 та 93 Бюджетного кодексу України. Це дозволить суттєво підвищити ефективність використання наявних бюджетних коштів та підвищити якість послуг первинної допомоги навіть без збільшення обсягів фінансування.

Необхідно також внести зміни до функціональної класифікації видатків бюджету щодо розмежування функцій з надання первинної та вторинної медичної допомоги.

Крім вирішення зазначені вище проблем щодо впорядкування бюджетного законодавства, вдосконалення первинної медичної допомоги вимагає:

- подальшого розвитку всіх дозволених законодавством організаційно-правових форм діяльності лікарів загальної практики/сімейних лікарів;

- створення такого принципово нового для України типу медичних закладів як центр первинної медичної допомоги;

- запровадження нових механізмів фінансування діяльності сімейних лікарів;

- прискорення підготовки необхідної кількості лікарів сімейної медицини за програмами, що враховують кращий світовий досвід та подальшу перекваліфікацію лікарів-терапевтів та лікарів-педіатрів за спеціальністю "лікар загальної практики/сімейний лікар";

Це вимагає від України термінових дій, адже сьогодні ми маємо 7772 сімейних лікарі при загальній потребі більше 20000. Тому Міністерство охорони здоров'я розробляє плани подальшого вдосконалення підготовки та перепідготовки медичних кадрів.

Реформування вторинного та третинного рівня медичної допомоги вимагає узгоджених дій центральної влади та місцевого самоврядування для успішної оптимізації мережі закладів вторинної і третинної медичної допомоги.

Сьогодні ми мусимо враховувати тенденції розвитку демографічної ситуації, виходити з оцінки реальних потреб населення в медичних послугах та ресурсах, необхідних для їх надання на рівні району, міста та області.

Органи місцевого самоврядування мають розробити Плани оптимізації та перепрофілювання ліжкового фонду власних лікарень, забезпечивши при цьому пріоритетний розвиток та максимально широке застосування стаціонарозамінних видів медичної допомоги.

Стаття 49 Конституції забороняє нам скорочувати мережу існуючих комунальних медичних закладів, але вона дозволяє змінювати їх спеціалізацію, враховуючи структуру патології, показники захворюваності та смертності населення з різних причин для кожної адміністративно-територіальної одиниці, та динаміку демографії, яка їм притаманна.

Необхідно визнати, що якісна медична допомога не може надаватися в маленьких лікарнях з 25-40 ліжками. Такі лікарні не можуть бути оснащені високотехнологічним та вартісним обладнанням в жодній країні. Тому в світі має місце однозначна тенденція до концентрації нових технологій в лікарнях. Сьогодні назріла необхідність вдосконалити класифікацію лікарень згідно з підходами, підтвердженими кращими міжнародними практиками, і забезпечити функціональну диференціацію лікарень, що надають медичну допомогу в гострих випадках, та лікарень, призначених для надання довготривалої, реабілітаційної та медико-соціальної допомоги.

Подальша спеціалізація лікарень вторинного рівня відбуватиметься з підвищенням якості медичної допомоги та збереження рівня їх доступності на основі запровадження нових форм господарювання медичних закладів та утворення міжтериторіальних об'єднань лікарень на міському та районному рівні на основі відповідних положень Господарського кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування".

Частина лікарень-учасниць таких об'єднань за необхідністю буде реорганізовуватися у лікарні соціального та сестринського догляду, реабілітаційні центри, денні стаціонари, хоспіси тощо.

Назріло також питання вдосконалення використання системи направлень між первинною, вторинною та третинною медичною допомогою та запровадження чіткої і прозору системи черговості надання медичних послуг.

Для підвищення якості підготовки медичних кадрів і підвищення ефективності наукових досліджень ми також плануємо створення університетських лікарень на базі обласних лікарень та медичних університетів з метою забезпечення надання високоспеціалізованої (третинної) медичної допомоги

Вдосконалення потребує і система надання швидкої та невідкладної медичної допомоги.

В умовах фінансово-економічної кризи ми маємо створити єдину загальнодержавну систему екстреної медичної допомоги та забезпечити координацію діяльності і наступність в наданні медичної допомоги при надзвичайних ситуаціях.

Екстрена медична допомога має бути доступною, що означає забезпечення доїзду відповідних бригад до пацієнтів у межах 10-ти хвилин в містах та 20-ти хвилин в сільській місцевості.

Важливим фактором вдосконалення всіх рівнів медичної допомоги є запровадження механізмів оптимізації використання майнових, фінансових, кадрових та інших ресурсів, залучених у систему надання медичної допомоги, а також нових методів управління та нових підходів до оплати видатків на забезпечення надання гарантованих державою безоплатних медичних послуг.

Ми також маємо запровадити нові підходи до оплати медичної допомоги на основі договорів державної закупівлі медичних послуг, які укладаються між відповідними органами місцевого самоврядування та медичними закладами.

Тепер щодо проблеми запровадження медичного страхування… Розвиток інституту соціального медичного страхування дійсно має розглядатися й розглядається нами як одна з перспективних і невід'ємних складових комплексної програми розвитку системи охорони здоров'я. Однак, на жаль, лише за допомогою запровадження одного цього інструменту ВСІ проблеми галузі вирішені не будуть.

Принциповою особливістю обов'язкового медичного соціального страхування є узгодження обсягів державних гарантій щодо надання медичної допомоги з фінансовими ресурсами системи. Перед нами стоїть надзвичайно складне й надзвичайно важливе завдання щодо розробки та затвердження обсягу державних гарантій надання громадянам України безоплатної медичної допомоги, який буде переглядатися щорічно одночасно із прийняттям Закону про Державний бюджет з урахуванням обсягів видатків на охорону здоров'я.

Упорядкування надання платних послуг, що не входять до гарантованого державою обсягу безоплатних медичних послуг - одне із найболючіших питань системи охорони здоров'я. Необхідність додержання положень статті 49 Конституції України вимагає від нас забезпечення оптимізації та прозорості механізмів часткової та повної прямої оплати витрат на надання медичних послуг пацієнтами, а також механізмів добровільного медичного страхування.

На сьогодні в державі існує декілька підходів щодо запровадження системи обов'язкового медичного страхування:

- з можливим залученням страхових компаній;

- шляхом об'єднання соціального медичного страхування та загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності;

- запровадження медичного страхування як окремого виду соціального страхування з відповідною системою управління на тристоронній основі сторонами соціального партнерства.

Кожен із запропонованих варіантів має свої переваги та недоліки, про які вже багато дискутували протягом останніх десяти років. Разом з тим, концептуальна невизначеність в державі щодо основних засад запровадження обов'язкового медичного страхування ускладнює прийняття відповідного законопроекту.

Перехід до медичного страхування найчастіше критикується за неефективність з точки зору адміністративних витрат. Проте, багато в чому рішення цієї проблеми залежить від схеми організації системи страхування. Вважаємо, що у сучасних умовах найбільш прийнятною для України є централізована модель з окремим Фондом. Це обумовлено тим, що медичне страхування має свої характерні риси та особливості. Медичне страхування, на відміну від всіх інших видів соціального страхування має охопити практично все населення, а не лише працюючих або пенсіонерів, та передбачає надання кваліфікованої медичної допомоги, а не здійснення грошових виплат. Тому, на початковому етапі запровадження системи медичного страхування для забезпечення чіткого державного контролю за коштами медичного страхування, що особливо важливо для кризового та посткризових періодів, доцільно передбачити створення Фонду медичного страхування як державної установи, положення про який затверджуватиметься Кабінетом Міністрів України.

У подальшому при відпрацюванні всіх функціональних та організаційних елементів можливим буде перехід до управління Фондом на паритетних засадах сторонами соціального партнерства, а саме - державою, роботодавцями та представниками застрахованих.

Для переходу до системи медичного страхування спочатку необхідно вжити заходів щодо реформування галузі.

Крім того, беручи до уваги наявний міжнародний досвід, слід згадати й про те, що світова фінансово-економічна криза є не найкращою умовою для запровадження обов'язкового медичного страхування. Тому, при прийнятті законопроекту щодо запровадження системи обов'язкового медичного страхування слід на певний період відстрочити його введення в дію та передбачити необхідність започаткування державних закупівель медичних послуг на контрактній основі в рамках бюджетної моделі фінансування.

Отже, незалежно від обраної моделі запровадження обов'язкового соціального медичного страхування, реформа системи охорони здоров'я передбачає необхідність її глибокої системної перебудови, проект плану якої я вже коротко представив. Тому, поки будуть продовжуватися необхідні та плідні обговорення моделей страхування, найбільш прийнятних для України, Міністерство охорони здоров'я працюватиме разом із органами місцевого самоврядування над створенням усіх необхідних передумов для їх запровадження.

Джерело