Постанова Кабінету Міністрів України №468 “Про затвердження Порядку етикетування харчових продуктів, які містять генетично модифіковані організми, або вироблені з їх використанням та вводяться в обіг” набула чинності з 1 липня цього року, але на практиці поки не працює. Чому? Ми вже навіть чули про перевірки наявності маркування про вміст ГМО, проведені Управлінням ветеринарної міліції МВС України. Тільки для чого вони проводились, досі незрозуміло. Лише через два місяці будуть вживати санкції до тих виробників, які порушуватимуть цю норму закону. Але зараз не про це. Що є вимога – знаємо, про перевірки – чули, але, на жаль, досі не бачили на продуктах харчування позначки “містить ГМО”. Офіційні органи мовчать, екологічні організації кажуть, що готують позови проти порушників, а виробники виправдовуються наявністю вже замовлених старих упаковок та малою кількістю лабораторій. Та й де ж таке бачено, щоб виконувати постанови ще до запровадження санкцій. Поки дозволяють, чому не можна. Враховуючи, що є проблеми з реалізацією цього закону.

Трохи теорії.

Як зазначає керуючий партнер юридичної компанії “ОЛ&РУСТ” Роман Хрустенко, постанова уряду про маркування генетично модифікованої продукції не є чимось революційним. Стаття 15 Закону України “Про захист прав споживачів” говорить, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого компетентного вибору. Така інформація про продукцію повинна містити, зокрема, позначку про наявність у її складі генетично модифікованих компонентів. У законі немає лише норми про обов’язкове нанесення маркування на упаковку. Кабінет Міністрів України постановою №468 лише запровадив цю обов’язковість, вважає експерт. Здавалось би, не повинно виникати великих проблем, бо подавати інформацію про вміст ГМО виробники мали вже давно у супровідних документах, а відповідні державні органи повинні були перевіряти виконання цієї умови та вибірково тестувати продукцію. Але ні, споживач мав право, однак виробник був незобов’язаний, отже... маємо те, що маємо.

Є ще одна цікава деталь. Офіційно, в Україні не має бути жодних генетично модифікованих організмів. Заступник генерального директора ДП “Укрметртестстандарту” Віктор Ример заявив: “На сьогодні продукція з ГМО в Україну не повинна ввозитись”. І пояснив, що згідно з законом “Про державну систему біобезпеки...” на територію нашої держави можна ввозити лише ті ГМО, які мають державну реєстрацію. За словами пана Римера, жодного генетично модифікованого організму поки немає в державному реєстрі. Закон “Про біобезпеку...” визначає: державний реєстр ГМО джерел харчових продуктів та кормів – спеціалізований перелік ГМО, відносно яких на підставі міжнародних правил і критеріїв оцінки безпечності для здоров`я людини і тварин зроблено висновок про можливість їх використання в якості харчових продуктів, кормів, або їх джерел. Стаття 13 Закону “забороняє вивільнення в навколишнє природне середовище ГМО до їх державної реєстрації”. Виходить, що офіційно жоден український виробник не використовує генетично модифіковані організми, бо їх немає в Україні.

Ще одна проблема – перелік продуктів, які можуть містити ГМО. Поки його нема в Україні. Створена лише робоча група, яка повинна напрацювати проект, відправити його в МОЗ. Останній, погодивши з Мінагрополітики, Мінекології та Держспоживстандартом, затвердити. До нього, напевне, увійдуть: соя, кукурудза, рис, ріпак. Однак, слово “напевне” не дуже підходить для реалізації будь-якої постанови.

Тепер перейдемо до практики.

Хто перевірятиме продукти на вміст ГМО?

Перші розмови про введення обов’язкового маркування “містить ГМО” зачіпали і тему необхідної кількості лабораторій для перевірки ГМО. Тоді їх було недостатньо, сьогодні ситуація не змінилася. Є п’ять лабораторій, три з яких підпорядковані Міністерству охорони здоров`я і Мінагрополітики, ще дві – Держспоживстандарту. Цього замало. Заступник голови Держспоживстандарту Сергій Черепков прогнозує, що до кінця цього року функціонуватиме 9 лабораторій. За його словами, у вересні розпочнеться навчання фахівців, які проводитимуть дослідження наявності ГМО в продуктах харчування. Отже, поки основне завдання Держспоживстандарту –розвивати мережу лабораторій для перевірки харчових продуктів на наявність ГМО. А ще це відомство має контролювати наявність маркування про вміст ГМО. Лише присутність значка на упаковці, а хто перевірятиме відповідність? На це місце є досить претендентів: Управління захисту прав споживачів, Санепідемстанція, Мінекології. Тільки поки ніхто не говорить про якийсь механізм перевірок. Може, тому що його поки нема?

Директор Української лабораторії якості та безпеки продукції АПК Сергій Мельничук (однієї з 6-ти згадуваних) підкреслив, що в Україні є лабораторні потужності для проведення відповідних досліджень на найвищому рівні, хоч і в недостатній кількості. За його словами, Українська лабораторія якості та безпеки продукції АПК здатна здійснювати перевірку харчової продукції і продовольчої сировини на наявність ГМО.

Президент УКАБ Олексій Ліссітса вважає, що "непослідовність рішень, які приймаються, не надає їм значення, оскільки з початку було зрозуміло, що кількість лабораторій, наявних в країні, не здатна задовольнити потреби в проведенні досліджень за станом на 1 липня 2009 року ".

Це одна проблема зі знаком питання: чи підпадають заклади масового харчування під дію цього закону? Ніби й так, але й не знати.... Т.Тимочко вважає, що котлети, булочки та інші страви цих закладів є продуктами харчування, тому вони також мають маркуватися відповідними ярликами, або позначкою в меню. Водночас, постанова не подає переліку закладів, які зобов’язані маркувати продукти. Пані Тимочко сказала, що вже готують зміни до деяких законів, куди цю норму введуть.

Етикетка з написом “Без ГМО” для українських споживачів поки рідкість, але вже не дивина, а коли ж вони дочекаються іншої – “містить ГМО”? На це запитання поки не можуть відповісти ні державні чиновники, ні виробники. Перший заступник голови Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко стверджує, що немає жодного підприємства, яке б виконувало цю постанову. “Перевірили 15 підприємств, немає жодного, яке б виконувало вимоги до продукції, що виробляється з 1 липня”, - зазначила вона.

Українського споживача знову поставили перед вибором: вірити чи не вірити. Позначка “Без ГМО” – добровільна ініціатива, “містить ГМО” – обов’язкова вимога. А що з продуктами, які не мають жодної з цих позначок. Вони, або без генетично модифікованих продуктів, тому без позначки, бо держава не зобов’язує маркувати такі продукти, або це продукція недобросовісних виробників-порушників. Споживачеві залишається зробити свій вибір, чи попросту вгадати, який продукт теоретично може містити ГМО, а який – ні.

Підсумуємо, що ми поки маємо. По-перше, мовчанку виробників, які, будемо говорити теоретично, використовують ГМО. В Україні ця абревіатура набула негативного змісту вже давно, тому вони вичікують, бо їм ця позначка невигідна. Водночас, інші виробники голосно заявляють, що їхня продукція без генетично модифікованих організмів, показують різні сертифікати, позначають свої товари значком “не містить ГМО”. І треба їм за це подякувати. Хоч щось. Це по-друге. І по-третє, постанова набула чинності на папері, чекатимемо, поки її реалізують на практиці.

Джерело