Читать статью на русском языке Алергічна реакція - це якесь повідомлення, яке транслює наше тіло, хоча науці поки ще не вдалося до кінця розшифрувати його мову, щоб перекладати його зміст з абсолютною точністю.

Але деякі дослідники вважають, що вони вже знайшли ключ до цього шифру.

Ніс закладений, дихати важко, на шкірі червоні плями ... Ми приймаємо алергію як неминуче зло і миримося з тим, що вона буде супроводжувати наc все життя. А можливо, це тіло подає нам сигнал лиха?

Алергія визнана глобальною медичною проблемою. Приблизно кожен четвертий житель нашої країни - алергік. У європейських країнах ситуація ще більш драматична: за прогнозами вчених, до 2015 року алергіки, становитимуть половину населення Європи. У чому причини цієї сучасної напасті?

Генетики виявили приблизно 20 генів, відповідальних за схильність до астми, алергічного риніту або дерматиту, і зробили висновок: алергія передається у спадок. Але це зовсім не означає, що діти алергіків приречені - хвороба може і не розвинутися, якщо не створювати їй сприятливих умов.

Головне в цьому чорному списку - стан навколишнього середовища. На вулицях ми дихаємо вихлопними газами, в приміщенні - сигаретним димом і нездоровим повітрям. Що вже говорити про багатющий асортимент хімічних речовин, якими ми вже буквально просякли наскрізь. Косметика, побутова хімія, пестициди і гербіциди - в сучасному світі виявляється все більше потенційних алергенів.

Система ідентифікації Порівняно недавно з'явилася гіпотеза про те, що поширення алергії прямо пов'язане з винищенням багатьох інфекцій, які колись вільно розгулювали по світу: вакцини та антибіотики призупинили їх тріумфальний хід. Наша імунна система, позбувшись величезної частини роботи, шукає собі інші мішені.

Ця гіпотеза «зниження інфекційного тягаря» знайшла підтвердження в подальших дослідженнях. Виявляється, діти, народжені і зростаючі в умовах, далеких від стерильності, мають набагато більш міцний імунітет і не страждають від алергії.

Алергічна реакція - «фобія» імунної системи, гіпер захист, неадекватний ступінь загрози. Щоб знову навчити організм сприймати алергени як абсолютно безпечні речовини, використовуються ін'єкції тих же самих алергенів - мікродозами.

Реакція на контакт Алергія завжди вражає органи, за допомогою яких ми контактуємо із зовнішнім світом: ніс, бронхи, шкіру. Згадаймо висловлювання: «я цього не винесу», «вона мені зітхнути вільно не дає», «у мене на нього алергія». Ми використовуємо ці фрази, щоб висловити своє небажання спілкуватися, стикатися з кимось або чимось.

Шкіра, слизові, бронхи, лімфатична система - це ешелони захисту організму. У психоаналітичній інтерпретації алергічна реакція означає відмову від контакту або страх зіткнення з оточенням.

У третьому класі мене жахливо мучив сусід по парті, одного разу ми навіть побилися. У цей же час я покрилася сверблячим висипом. Полегшення приходило, якщо мені траплялося захворіти або на час канікул. Потім батьки дізналися про шкільний конфлікт, і в мого ворога відбулась «чоловіча розмова» з моїм батьком.

З тих пір дивна кропив'янка пройшла сама собою. Деякі ситуації ми відчуваємо шкірою: вони буквально викликають роздратування на ній. Це тіло відчуває стрес одночасно з душею.

Той факт, що алергічні реакції безпосередньо пов'язані з емоціями, підтверджують і лікарі: якщо стрес і не є першопричиною алергії, то, поза сумнівом, він багато разів посилює її симптоми. Тоді окрім звичайних засобів доводиться призначати заспокійливі препарати загальної дії.

Проте не треба думати, що в основі будь-якої алергічної реакції лежить психологічна проблема. Але, якщо алергія має психоемоційні коріння, вона погано піддається звичайному лікуванню. Це сигнал: можливо, варто вдатися до психотерапії.

Нормальна система захисту Місія імунної системи - знайти і знешкодити вірус, бактерію, паразитів. Але іноді ворогом здається абсолютно безпечна субстанція: квітковий пилок, тваринний білок, рослинні волокна.

Наш організм піднімає помилкову тривогу і пускає в хід весь свій імунний арсенал (гістаміни, простагландини та ін). Будь-яким способом він намагається вигнати або знищити уявного ворога. Як правило, така надмірна пильність імунної системи не є небезпечною для життя, її результат - нежить, набряки, свербіж або висипання. Іноді на цьому фоні розвивається астма, викликає болісні напади, а в деяких випадках навіть смертельно небезпечний анафілактичний шок. Існує і «помилкова алергія»: схожим чином організм може відреагувати на морепродукти, біле вино або деякі види сиру.

Це пояснюється високим вмістом в самих цих продуктах речовин, подібних тим, що виробляються організмом у процесі імунної реакції.

Дихати вільно Інакше справа дійде до астми: це захворювання давно визнано психосоматичним. Ми говоримо «перехопило дихання» або «дух захоплює», коли хочемо передати напруженість моменту - стан тривоги або захоплення.

Для астматика ці вирази набувають буквальне значення: радісна чи сумна подія може викликати напад задухи. Це трапляється і від контакту з алергеном. Але частіше за все має місце і те й інше - фізіологи називають це «підсумовуванням стимулів»: утрудненість дихання через алерген негайно викликає у астматика страх нападу, який, у свою чергу, і призводить до спазму бронхіол.

Психоаналітики вважають, що в основі цієї хвороби лежать страх, почуття безпорадності і залежності від матері. Вперше цю ідею висловив послідовник Фрейда Едвард Вайс (Еdward Weiss) у своїй книзі «Психосоматична медицина». Напад астми, на його думку, являє собою придушений плач дитини, звернений до матері. Багато астматиків помічали, що їм важко заплакати.

З іншого боку, якщо людині вдається розплакатися, дати вихід своїм почуттям, велика ймовірність того, що напад астми припиниться.

Недолік уваги матері або, навпаки, її невсипущий контроль і надмірна владність в кінцевому підсумку призводять до одного результату - неможливості дихати. Астматик страждає, але тим самим він мимоволі домагається своєї мети: залишатися під захистом, опікою, в залежності.

Астматик потрапляє в таку атмосферу гіпер опіки, яка лише підтримує його залежність від сім'ї; несвідомо він немов провокує напади, щоб отримувати таку необхідну йому увагу оточуючих. Напади проходять так драматично і так лякають самого астматика і його близьких, що тільки зміцнюють загальний страх перед хворобою і взаємну залежність членів сім'ї.

Мета психотерапії - позбавлення від почуття безпорадності і страху перед реальністю, зміцнення впевненості в собі, розвиток особистості. Іноді може знадобитися психотерапія і для інших членів сім'ї, але в результаті у хворого є шанси на повне зцілення.

Сила уяви Напад астми застав пана N вночі в готелі. Йому здавалося, що він задихається. Насилу діставшись до дверей, він відчинив її і глибоко вдихнув. Свіже повітря подіяло благотворно, і напад незабаром відпустив його. Прокинувшись, він виявив, що вночі відкривав не двері кімнати, а всього лише дверцята платтяної шафи.

Ця історія, розказана німецьким психотерапевтом і невропатологом Носсрат Пезешкіаном, наочно ілюструє можливості уяви. Саме на цьому ґрунтується метод швейцарського вченого Вольфа Лангевіца: алергік повинен чітко уявити собі місце, де алергія його не турбує, - наприклад, засніжені Альпи.

На думку дослідника, кожен з нас може опанувати елементарні навички самогіпнозу і полегшити симптоми алергії силою думки. Мучить поліноз? Закрийте очі, уявіть собі як іскриться на сонці сніг, подумки вдихніть морозне повітря гір ... і дихати стане легше!

Мова тіла Отже, алергічна реакція - це якесь повідомлення, яке транслює наше тіло, хоча науці поки ще не вдалося до кінця розшифрувати його мову, щоб перекладати його зміст з абсолютною точністю. Але деякі дослідники вважають, що вони вже знайшли ключ до цього шифру.

У гомеопатії існують два поняття: psore (шкірне роздратування) і sychose (пухлина). До першого типу схильні тривожні, боязливі люди, у них частіше зустрічаються алергічний нежить, шкірні роздратування - таким чином їхні емоції наче «виходять» з тіла.

Другий тип - інтроверти, схильні зберігати свої емоційні переживання всередині. Для них більш характерні проблеми з внутрішніми органами, наприклад виразки шлунка або навіть пухлини.

Зв'язок між типом алергії та особливостями психічного складу людини, схоже, дійсно існує: так, люди, схильні до алергічного риніту, частіше володіють незалежним характером; астматики, навпаки, швидше за залежні, шукають турботи і любові; алергічні висипання на шкірі вказують на нарцистичний склад особистості людини і її особлива увага до власної зовнішності.

Судячи з усього, алергічна схильність і емоційна чутливість дійсно пов'язані між собою. Як саме? Питання про це до цих пір залишається відкритим.

Источник: Dytyna.info