• Главная
  • ЛЕНТА НОВОСТЕЙ
  • АРХИВ НОВОСТЕЙ
  • Показы мод
  • Выставки
  • Тренинги и семинары
  • Реклама
  • Контакты
  • RSS feed
  • Издается с 17 октября 2006 года

  • Как киевский меценат Терещенко построил больницу для чернорабочих
    Опубликовано: 2013-01-22 22:47:24

    А ну, синки, дайте я на вас подивлюся...

     
    Так, це було майже за Гоголем. І батько, Артемій Терещенко, чимось нагадував Тараса Бульбу. Як і той, був вихідцем із старовинного козацького роду. Трудовий шлях починав у Глухові, останній столи­ці Лівобережної України.
     

    На той час, коли троє синів підросли, Артемій Якович Терещенко був уже заможною і шанованою всі­ма людиною. З тих, хто, як кажуть, власним горбом створював добробут, починаючи з ятки, у якій став торгувати свіжоспеченим хлібом. До нього йшли, бо хліб був найсмачнішим у всьому славному Глухові. Його шанували, бо знали, яким міцним і надійним є його купецьке слово і яке він має добре, милосердне серце.
     

    Коли сини Микола, Федір і Семен підросли, батько влаштував їм генеральні оглядини. «Чесно працю­вати і робити людям добро» — такими були його напутні слова.
     

    Серед синів не було гоголівського Андрія — ніхто з них не зрадив батьківської настанови. Приклад же у діловій, доброчинній діяльності показав старший син Микола Терещенко. З дитинства осягав ази підприємництва. Батько вчив залізно тримати слово, порядності, зма­лечку виховував непересічну працьовитість: порядна людина може чогось добитися в житті лише «своїм горбом». Батькова наука ляга­ла у благодатний ґрунт — природа не обійшла дітей кмітливістю, розумом.


    Микола ще юнаком взявся продовжувати батькову справу — торгівлю хлібом, тільки уже на іншому, більш високому рівні. Він умів укла­дати угоди за закупівлю зерна з місцевими поміщиками з вигодою для обох сторін, з ним легко було мати справу, особливо, коли помі­щики завважили, що молодий купець жодного разу не порушив умов договорів навіть у дрібницях. І в знак особливого довір’я стали про­давати йому зерно навіть у борг, під чесне купецьке слово. І жодного разу той їх не підвів.
     

    Коли Миколі стало затісно в одній цій сфері, він спробував чумакувати, і також успішно. Що й не дивно — і цей бізнес юнак повів, як і на­лежить прагматичній людині. З Криму возив сіль (на волах, іншого транспорту не було), а туди хліб, який там був значно дорожчим. Але особливий діловий успіх очікував його з початком Кримської війни — він взявся постачати військам продовольство та обмундирува­ння.
     

    З 1861 року, зі скасування кріпосного права, настали інші часи. Умови господарювання на землі різко змінилися, напівсонні й не дуже кмітливі поміщики з дворянства, не звиклі добувати засоби до існування особистою працею, розгубилися, їхні господарства одне за од­ним банкрутували. Микола Терещенко почав їх скуповувати.
     

    На той час припадає і зародження в Російській імперії цукрової промисловості. Стали з’являтися свої, вітчизняні цукрозаводи. Вони по­требували сировини — цукрових буряків. І знову, тепер уже на новій хвилі, виграв молодий підприємець, зі щонайбільшою комерцій­ною користю використовуючи скуплені у поміщиків землі. Незабаром він уже став власником цілої низки цукрозаводів.

     

    Добридень, Києве!
     

    Від батьків, особливо від матері, син успадкував і добре серце. Накопичення багатства для нього не було самоціллю, і він уже в моло­дому віці прилучився до громадської, а відтак і благодійницької діяльності. Аби знизити захворюваність мешканців Глухова, Микола спільно з братом засновує велику лікарню, на утримання якої постійно відраховує два відсотки своїх прибутків, а це були великі гроші. Ще більше, три відсотки, Терещенки перераховують на потреби заснованого ними ж притулку для малолітніх сиріт та інших знедоле­них. А невдовзі брати звели й гордість Глухова — Трьох-Анастасівську церкву в неовізантійському стилі. Настінний розпис на їхнє запро­шення виконали визначні майстри, котрі розписували й Володимирський собор у Києві. У цілому ж Терещенки, батько й сини, пожертву­вали своєму рідному місту понад півтора мільйона рублів — величезну, як на ті часи, суму. Але й глухівчани прагнули належно віддячи­ти благодійникам. Упродовж двадцяти з лишком років Миколу Терещенка беззмінно обирали головою міського самоврядування.
     

    У 80-х роках ХІХ століття братам стає уже затісно у провінційному Глухові. Старший син з великої родини Терещенків першим виїхав до Москви. Але невдовзі відчув, що його місце у рідних місцях, в Україні. І він з родиною переселяється до славного Києва.
     

    На той час Київ користувався репутацією визнаного центру благодійності у всій імперії. Таким чином Микола Терещенко опинився у близькому йому середовищі, охоче прилучився до звичної громадської, благодійної діяльності.
     

    Виникла потреба у пожертвуваннях на будівництво притулку для бідних, належного утримання колонії малолітніх злочинців — будь ла­ска, не міг він стояти осторонь. Небувало підвищився рівень води у Дніпрі, затопило Поділ і Оболонь, тисячі людей, переважно незамо­жних, опинилися без даху — допоміг.
     

    На засіданні міської думи, куди запросили й Миколу Артемійовича, обговорювалось питання про необхідність розширення мережі ліку­вальних закладів міста. Першочерговим заходом було визнано будівництво шпиталю при Олександрівській (нині Центральна міська клі­нічна) лікарні. Невідкладним стало й облаштування притулків для дітей робітників, відкриття дешевих їдалень для малоімущих. І не бу­ло випадку, коли б меценат не допоміг.
     

    А невдовзі виникла проблема з Маріїнським дитячим притулком, що на розі Паньківської та Микільсько-Ботанічної вулиць. Притулок ро­зташовувався у приватних будинках і не міг уже задовольняти вимог, потребував розширення. Оголосили збір пожертвувань, і Микола Терещенко відгукнувся на те першим, виділивши велику суму. Скинулись й інші, з’явилася можливість закласти нову велику будівлю за проектом кращого архітектора. І незабаром притулок переселився уже у власне просторе приміщення. Діти з бідноти навчалися тут грамоті.
     

    А як було не допомогти Маріїнській громаді сестер милосердя Товариства Червоного Хреста? Завдяки щедрому фінансовому влива­нню мецената громада перетворилась на великий медичний центр міста. Меценат продовжував допомагати йому. Було зведено й двоповерхову будівлю для нової лікарні громади. Найвідоміші лікарі, професори медицини виявили бажання підтримати ту акцію мило­сердя — вони безоплатно приймали й консультували малоімущих.

     

    Палац для бездомних
     

    Меценат тісно співпрацював з Київським благодійним товариством. На одному із засідань обговорювалась проблема бездомних. Бага­то з них прибивалося з інших сіл і містечок, а такому благополучному місту, як Київ, не годилося розплоджувати злидарів. Влада була готова виділити ділянку землі у самому центрі, на вулиці Басейній, що поряд із Бесарабським ринком. Чи знайдуться добрі люди, котрі б спорудили гідний Києва нічліжний дім? І першим на той заклик відгукнувся Микола Терещенко, член міської думи.
    А будувати — так будувати. За нашими сучасними поняттями, нічліжний дім — це якийсь закуток барачного типу десь на околиці. А то­ді, у 80-х роках позаминулого століття, влада віднайшла можливість розмістити його у престижному місці. І ось біля самого Бесарабсь­кого ринку виростає не дерев’яний будиночок, а триповерхова кам’яниця, архітектурний шедевр — наш меценат залучив до проектува­ння самого академіка В.Ніколаєва, кращого київського архітектора. Ось така собі виникла нічліжка, яка прийняла одразу 500 бездомних і знедолених, а взимку могла приймати й 600. Тогочасні київські газети писали про величезні гроші, виділені Миколою Терещенком на той палац для бомжів, про те, що таку само суму він асигнував і на утримання іншого богоугодного закладу.
    Однак проблема бездомних лишалася — до Києва стікалось багато збіднілого люду з провінцій. І до справи прилучалася міська преса. Віддавши належне доброчинності Миколи Терещенка, газети запитували: а чи знайдуться в нього послідовники, щоб продовжити розпо­чате ним? Такі знайшлися. Першим — рідний брат мецената Федір. Вони й задали тон у здійсненні нової милосердної акції. Підключи­лися й інші заможні співгромадяни. І на кінець ХІХ століття місто вже мало 12 нічліжок на 1250 місць, 1000 з яких розміщувалась у двох великих будинках братів Терещенків. Бездомні утримувались у них безоплатно.
    Бездомні — вони ж і безробітні. То чому б не допомогти людям здобути якийсь фах, влаштувати на роботу? І при нових нічліжних буди­нках було відкрито різні майстерні. Бідний люд освоював робітничі спеціальності, виготовляв якусь нескладну продукцію, став отриму­вати заробіток.

     

    ...І лікарня для чорноробів
     

    Непокоїла Миколу Артемійо-вича і доля робітництва, високий рівень захворюваності. Він порушив це питання на одному із засідань міської думи і першим висунув ідею про заснування у Києві великої лікарні для чорноробів, як найменш імущих, і тут же взявся створити такий медичний заклад на власні кошти. І знову продемонстрував свій стиль — у місті виросла лікарня для чорноробів, якій могли по­заздрити й люди багаті: з паркетною підлогою, окремим житловим будинком для медперсоналу, з новітньою, незнаною ще киянам си­стемою парового опалення та вентиляції. Знайшлося місце і для парової пральні, що обслуговувала хворих. Появу цього медичного за­кладу вітав сам імператор.
     

    Відомий історик, знавець київської старовини В.Ковалінський, описуючи події тих часів, підрахував, що один той об’єкт обійшовся Мико­лі Терещенку в 137 тисяч рублів, а невдовзі він асигнував ще 100 тисяч на розширення лікарні. Поряд виросли корпуси для інфекційних хворих. Опікувався він лікарнею і пізніше, збудував ще й триповерхове приміщення амбулаторії — а це ще 200 тисяч рублів пожертву­вань. До того ще заснував і особистий фонд, відсотки якого використовувалися для допомоги хворим, які виписувалися з лікарні.
    Сотні тисяч рублів, пожертвуваних на високогуманні цілі, — це багато чи мало? Як для нашого сучасника — мало. Але ж то були зовсім не сьогоднішні ціни. Тоді буханець хліба коштував 1—2 копійки, м’ясо — 10 копійок. Це у скільки разів потрібно помножити оті сотні ти­сяч пожертвувань?
     

    Велику фінансову допомогу меценат надавав і системі народної освіти — його щедротам зобов’язані своєю появою кілька міських гі­мназій, інших навчальних закладів, зокрема для малоімущого населення. Багато зробив для пожвавлення діяльності Товариства для поширення комерційних знань — цій фундації пожертвував 329 тисяч рублів.
    У цілому ж в ім’я подальшого процвітання Києва меценат пожертвував мільйони (як на наші гроші — сотні мільйонів). Його поціновува­ли не лише люди, яким щедро допомагав, не лише міські фундації, яких широко підтримував, а й вища влада. Височайшим указом й­ому було присвоєно високий чин таємного радника (рівноцінного військовому генерал-лейтенантові), його трудову, громадську, благо­дійну діяльність було відзначено вищими орденами імперії.

     

    Нам би такого «експлуататора»
     

    Ми познайомилися з Миколою Терещенком як з видатним благодійником. Коротенько про нього як особистість. Це був зразковий сім’янин. Такими ж працьовитими, добрими й милосердними він з вірною дружиною Пелагією Георгіївною виростив і шестеро дітей — Варвару, Івана, Олександра, Марію, Ольгу, Єфросинію. 14 жовтня 1899 року громадськість Києва широко відзначала ювілей мецената: 80-річчя від дня народження та 50-річчя державної служби. Потрібно було бути дуже витривалим, щоб прийняти 150 депутацій від місь­кої влади, громадських комітетів і товариств, від робітників та службовців цукрозаводів, учнів шкіл, училищ, гімназій та ін. А листоноша все носив і носив вітальні телеграми, листівки, листи, адреси — таких привітань набралося понад 300 з багатьох регіонів імперії.
     

    В день ювілею відслужили урочистий молебень. А вдячний бідний люд, для якого меценат так багато зробив, зібрався на Контрактовій площі, де було влаштовано обід на 1200 осіб.
    «Все, чого досяг Микола Артемійович за своє довге життя, — багатство і становище у суспільстві — було результатом його виняткової енергії, твердого характеру, а його працездатність просто вражала, — писав згаданий уже знавець київської старовини В.Ковалінський. — Він зазвичай вставав о 4-й ранку, о 5-й пив каву в кабінеті і починав прийом зі звітами. О 9-й снідав, закінчував ділове спілкування зі своїми службовцями і приймав відвідувачів... Другу половину дня проводив у колі сім’ї. О 9-й вечора вже був у ліжку».
    Тисячі киян згадували його теплим словом і після його смерті — у його духовному заповіті було передбачено великі пожертвування бла­годійним товариствам, притулкам, лікарням, навчальним закладам, церквам і монастирям, а також гроші для допомоги бідним. А всь­ого Микола Артемійович пожертвував людям 5 млн рублів — близько мільярда, як на наші гроші.
    Після смерті домовину з його тілом кияни пронесли на руках від Володимирського собору до його будинку на Бібіковському (нині Тара­са Шевченка) бульварі. Поховали Миколу Терещенка у Глухові поряд з батьками.

     
    ...Уже й нові покоління глухівчан схилялися перед пам’яттю тієї видатної людини, милувалися дивовижною красою пам’ятника, встано­вленого знатному землякові вдячними співгромадянами. Це до жовтневого перевороту. А потім? Революція, яка змітала все на своєму шляху, не пощадила й того пам’ятника — бронзову постать видатного мецената представники радянської влади скинули з п’єдесталу й розбили. Мовляв, то був експлуататор мас. Це тоді, коли «експлуататор» платив своїм  робітникам у 10—15 разів більше, аніж за ра­дянських часів, сезонні робітники, окрім зарплатні, щоденно отримували із загальної кухні по кілограму хліба, 400 грамів м’яса, сало та інші продукти. При заводах Терещенка функціонували безоплатні лікарні чи амбулаторії, на громадські потреби щороку витрачалися ти­сячі.
    Мати б такого «експлуататора» і в наші дні!

     

    Источник Информации: «Ваше здоров’я»
     Автор: Василь Калита



    Внимание!!! При перепечатке авторских материалов с Pannochka.net активная ссылка (не закрытая в теги noindex или nofollow, а именно открытая!!!) на портал "Издание для девушек и женщин от 14 до 35 лет Pannochka.net" обязательна.


    ООО "Мегапрайм груп" (Megaprime Group LLC)
    Тел. +380-50-441-7388; ICQ: 390513874
    Электронная почта проекта: info@pannochka.net. Корпоративные контакты: info@megaprime.com.ua, www.megaprime.com.ua
    Партнеры: E-NEWS.com.ua, E-FINANCE.com.ua, NEBOLEY.com.ua, AgriNEWS.com.ua, Bookmarket.in.ua
    megaprime.com.ua
    bigmir)net TOP 100
    Яндекс цитирования
    Яндекс.Метрика
    © ООО "Мегапрайм груп". Все права защищены.
    При использовании материалов сайта в печатном или электронном виде активная ссылка на pannochka.net обязательна. Мнения авторов могут не совпадать с позицией редакции. За содержание рекламы ответственность несет рекламодатель. Права на информацию, представленную на pannochka.net, принадлежат ООО "Мегапрайм груп".