Проблема донорства крові та її компонентів – одна з пріоритетних, стратегічних для нашої держави. Питання заготівлі донорської крові, її переробки, інфекційної безпеки, контроль якості крові, що переливається хворому, стосуються кожного громадянина України. Процес переробки крові повинен відповідати двом принципам ВООЗ: якість і безпека препаратів.

Забезпечує трансфузійну допомогу населенню (донорською кров'ю, її компонентами і препаратами) в мирний час та при надзвичайних ситуаціях Служба крові України, що є складовою системи охорони здоров’я. потреба клінічної медицини в препаратах крові в Україні задовольняється лише на 17-25% від нормативів ВООЗ.

МОЗ України розробляє Концепцію програми Національної Служби крові на 2008-2012 роках. Здійснюється  адаптація галузі до європейських стандартів. Ведеться робота над проектуванням та будівництвом сучасного заводу з переробки донорської плазми та випуску широкої гами безпечних препаратів плазми.

Для гарантування інфекційної безпеки донорської крові впроваджено методи карантинізації донорської плазми і фільтрації крові та її компонентів за допомогою лейкоцитарних фільтрів.

МОЗ працює над тим, щоб Службу крові України повністю забезпечити тест-системами та лабораторним обладнанням для тестування донорів на інфекції, що передаються з кров'ю. Вся заготовлена донорська кров, її компоненти повинні підлягати обов'язковому тестуванню перед застосуванням, що і буде гарантом безпеки крові та препаратів, виготовлених на її основі. Це дасть можливість уникнути інцидентів інфікування гепатитом, ВІЛ-інфекцією. Якість вітчизняних діагностикумів, що використовуються у донорстві, підтверджена акредитаційним незалежним центром ВООЗ та системою контролю якості ISO 9000.

Важливе значення для України має добровільна здача крові - донорство.  На сьогодні донорський рух є основою отримання безпечної крові, оскільки  характеризується набагато нижчими показниками інфікування хворобами, що можуть передаватися при переливанні крові (насамперед віруси ВІЛ і гепатиту). Однак в останнє десятиліття донорство переживає значний спад, що, насамперед, пов'язано зі складною соціально-економічною ситуацією, ліквідацією колишньої планової системи організації донорства, практично припиненням пропаганди донорства в ЗМІ, незначними державними пільгами донорам, незадовільним фінансуванням установ служби крові тощо. Загальна кількість донорів в Україні за 15 років зменшилася майже у 2 рази (у 1991 році - 1 млн. 464 тисяч чол., у 2006 році – 657,3 тисячі чол.).

Зменшення кількості донорів характерно не тільки для України, але й світу.

Потребує удосконалення система заохочення донорів, адже 98% сьогоднішніх донорів - це донори-родичі (тих, які лікуються в лікувальних закладах та пологових відділеннях). Гострою є потреба у донорах рідкісних груп крові і донорах плазмаферезу.

МОЗ спрямовує роботу на розширення соціальної бази безоплатного донорства, пошук моральних стимулів до донорів. Серед нинішніх донорів - багато молоді. Є надія на те, що нове покоління донорів крові, маючи приклад старших колег, гордо нестиме святу місію - віддавати свою безпечну кров для використання її там і тоді, коли вона необхідна для порятунку людського життя.

Інформаційно

В Україні функціонує 70 станцій та центрів крові (із них 24 обласних, 1 республіканська і 37 міських, що підпорядковані МОЗ України та 8 відомчих СПК: Міністерства оборони – 3 і Укрзалізниці – 5), 505 відділень трансфузіології лікувальних закладів (498 – підпорядковані МОЗ та АМН України, 3 – Міністерству оборони, 4 – Укрзалізниці), 77 лікарень, що проводять заготівлю крові.

За останні десятиліття у трансфузіології здійснено перехід на компонентну терапію, цільна кров практично перестала використовуватися в клінічній практиці. Розвиток трансфузіології спрямований на поступовий перехід від заготівлі цільної донорської крові до отримання від донора необхідних  компонентів.

Всесвітній день донора крові, який щорічно відзначається 14 червня, дозволяє глибше усвідомити значення добровільної здачі крові і сприяє тому, що більше людей стають регулярними донорами крові. Однак, основна його мета - відзначити участь і виразити вдячність тим людям, що добровільно здають свою кров, не одержуючи за це якої-небудь винагороди, крім свідомості того, що вони сприяли порятункові життя, і особливо тих, хто здає кров на регулярно - два, три або більше разів у рік.

ПРЕС-СЛУЖБА МОЗ УКРАЇНИ